Ты знаешь, я всегда пишу прямо, всегда прямиком к адресату, не ищу других путей. Но… Конечно, тут должно быть «но». Не в этот раз. Меня разорвет изнутри, если я не напишу это и оставлю в себе. Но надо ли это тебе, я тоже не уверена. Потому оставлю эти строки тут. Не велика вероятность, что ты прочтешь. Но она равна с той же вероятностью, что прочтешь. 50 на 50. Это уже больше, чем ноль.
Иногда мне кажется, что я не смогу, что я не выдержу этого. Каждую ночь это становится невыносимо, носить внутри боль, надежду, любовь и весь этот сброд чувств. Я простила тебя, в тот же вечер. Знаю, что ты был честен со мной. Понимаю все причины и все в этом роде. Но знаешь в чем сложность, в том, что все не должно быть так!!! Это не нормально! Все есть, вот оно, бери и делай. Но… но, но… Каждый раз, эти грёбаные «но». Это похоже на ампутацию левой руки. Ты наверняка слышал мой крик, я не могла держать это в себе. Теперь, конечно, каждый продолжает жить, но уже без этой левой руки. Это не мешает жить, работать, путешествовать, гулять, делать то, что привык. Вот только, ты уже не тот человек. Что то навек утрачено. Эта печаль в глазах, она впечатана в твой образ. Ты черствеешь медленно, становишься скептиком и снобом. Сколько бы позитива во мне не было, это напускное, это для чужих. Родным всё ясно и они стараются не говорить со мной на «больную» тему. За что им спасибо.
Я не представляю, как долго я буду ждать, верить и надеяться. Наверное, пока не зачерствею окончательно. Смысл не утрачен, утрачено нечто большее.
Все, что ты должен знать! Пока человек жив, все можно изменить.
Новий ранок, новий день, сповнений нових відчуттів, сюрпризів і думок. Сьогодні у неї не було багато планів. Цей суботній ранок вона вирішила розпочати як завжди. Улюблена кав’ярня, подвійний капучино і якійсь дивний бутерброд з солонуватою сьомгою. Обмін посмішками з персоналу кав’ярні, теплі побажання гарного дня. Далі тренажерний зал, таке вже звичне для неї місце. Там вже знайомі обличчя, багатьом вона дала веселі прізвиська. Щось на зразок, «моряк Папай», «ходок», «ніженьки-сірнички» і ще багато таких. Цікаві люди зі своїми прикметами та звичками, так їй було простіше і веселіше тренуватись.
Хоча тренування, це щось схоже на медитацію, але трошки в інакшій сфері. Ти теж кудись занурюючись, виконуючи по декілька разів одні й ті самі рухи. Найбільш особливі відчуття на біговій доріжці. Занурення у аудіокнигу чи просто улюблену музику, ти можеш уявити себе де завгодно, піднімаючи рівень схилу, ти наче збираєшся на величезний схил, десь в Карпатських горах. Можеш уявити для себе літо, такі насичені аромати, під тобою хрумтить гілля. Якщо ви ходили по чорницю в Карпатах, ви б її зрозуміли. Це незабутні враження. А можна уявити себе зовсім в іншому місці. Така болотиста місцевість, земля стає гнучкою, кожен крок стає не таким впевненим, як попередній. На вас зручне для такої місцевості взуття, гумові калоші і легені пронизує такий дивний, не досить приємний аромат застояної води. Якщо вам доводилось гуляти по болотам, десь в Росії, ви певне теж знаєте про що це. Ось так вона проводить ще півтори години свого життя і далі біжить по якихось абсолютно буденних справах.
І от, знову в таксі, вона на мить згадує про його присутність. Знову це відчуття. В неї є декілька хвилин для заглиблення і власний світ. Вона пірнає, при цьому для таксиста вона просто стомлена жінка, котра дивиться в вікно.
Декілька секунд і вона вже тут, але знову не сама. Як зійшлись їх світи, це мабуть ще довго буде для неї загадкою. Хто він насправді. Зараз це не важливо. Раніше їй було так комфортно. Щоби не було навкруги, важлива нарада, чи не приємна подорож плацкартним вагоном, чи може темна вулиця в якомусь не знайомому районі. Для неї все це може не існувати. Вона пірнає у власне підсвідоме, може там знайти будь яке рішення, заспокоєння, розраду. Це завжди було тільки її. І от тепер тут він. Цікаво, а чи зникає він, коли вона в звичному світі п’є каву чи читає книгу ввечері. Процес їй поки, що не відомий. Одне зрозуміло остаточно, спокої тут вже не буде і переховатись чи перенести це місце вона не може, вона взагалі не певна, що це якесь місце, існує воно десь фізично чи ні.
Вона вирішує трошки прогулятись, як робила це раніше. Зараз перед нею галявина, а за нею березовий гай. Трошки вже сідає сонце, легка прохолода покриває її шкіру мурахами, а душу охоплює тривога. Ось він, вона побачила як десь за деревами промайнув силует. «Агов. Чи є тут хтось? Ви мене чуєте?»- крикнула вона. Спочатку голосно, а далі все тихіше і майже пошепки промовила останнє слово. Він зачаївся, це точно. Бігти за ним вона поки, що не бачила сенсу. Їй ставало не тільки цікаво, але й лячно. Які в нього наміри? Чи за власним бажанням він тут? Питання, питання і жодної відповіді. Вона подумала, що на сьогодні досить і ще досить робити це в транспорті, бо хоча це лише декілька секунд, але все ж краще бути наодинці. Це спало їй на думку після того, як під час цього заглиблення вона вголос вигукнула. Раніше їй це було й не треба. А тепер, виникло питання, може це хтось чув. Оговтавшись, вона озирнулась, автомобіль повільно рухався по шосе. Таксист спокійно, зосереджено вів автомобіль, нічого дивного не відчувалось. Ніби все так, як і було.»Добре, якщо так, адже мені буде важко пояснювати, чому я вигукую в нікуди.»- подумала Гала.
Сьогодні ще купа справ, таких звичайних для вихідних. Наприклад, ввечері треба зустрітись з колишнім, для того, щоб передати йому документи, стосовно їх розлучення. Їй це не дуже б то і хотілось робити, ці зустрічі зараз для неї були ніби зайвими. Емоційно важкими, але надія, що це буде остання її дуже тішила. Він обрав для цього її улюблений ресторан, як ще один привід. Їй це тільки ще більше паскудило настрій. Ще на одне улюблене місце в цьому місті менше. А яку там подавали грушу в вині. Негідник, просто таки. Таке враженні й те відібрав.
Для тих, хто вперше знайомиться з нею, ось початок GALA
Нам редко выпадают моменты просто остановится. В какой то миг жизненного пути нажать «стоп». Остановится и ярче прочувствовать, чего тебе хочется именно сейчас. Какие эмоции в тебе возникают. У каждого для этого свой метод. Кто-то закрывается в своем доме и ночь напролёт слушает музыку, кто-то погружается в медитацию, кому-то для этого просто необходима палатка и горы. Все индивидуально. Время, способ, глубина осознания.
Все, что необходимо, это остаться наедине с собой. Начать ощущать все вокруг и внутри себя более ярко, на очень высоком уровне. В такие моменты запахи рождают воспоминания, места видятся по новому, привычный утренний кофе вкуснее, холод на улице ощутим кожей острее. Ты как будто начинаешь чувствовать жизнь. Это лишь внешние проявления, их замечаешь сразу. Дальше больше. Ты начинаешь все яснее и отчетливее понимать собственные желания, чувствовать свое отношение к близким и просто знакомым людям иначе, оцениваешь куда ты движешься, — деградируешь или развиваешься в определенных сферах своей жизни.
Для меня это похоже на долгое погружение. Ты набираешь воздуха по больше и ныряешь в жизнь и внутрь самого себя. У тебя есть какое то время пронаблюдать все эти моменты. Потом, конечно, кислород заканчивается и жизнь потоком выталкивает тебя обратно. Но то, каким ты был до погружения и после -это чаще всего два человека на разных уровнях понимания жизни. Твое истинное «я» становится понятнее, ты видишь свои цели так отчетливо, как будто это замочные скважины. Все, что тебе нужно подобрать нужный способ (ключ) для того, чтобы открыть новые двери.
Постепенно ты приходишь в себя, все снова становиться на свои места. Если перед тобой до этого стоял выбор, то ты его делаешь спокойно, ты уже все обдумал и принял решение. Если ты до этого понимал, что твоя работа не дает нужного удовлетворения, то теперь ты готов все изменить. Возможно ты размышлял уехать ли тебе из города, в путешествие или навсегда и вот уже через два дня ты обнаруживаешь себя в туристическом агентстве с билетами в руках.
Для любого движения, нужна пауза. Взглянув на свою жизнь и череду событий, поступков в ней с позиции наблюдателя, ты можешь увидеть её в целом. Так, чтобы увидеть самый прекрасный пейзаж, туристу надо забраться как можно выше. На самый пик горного хребта, на смотровую площадку, высотное здание, памятник, крышу церкви. Все, что Вам там хочется делать это застыть и вдыхать полной грудью новый вид. Так он лучше запомниться, проникнет в ваше сознание и укорениться в нем.
Не знаю как Вам, а мне уже пора покупать билет на автобус до нового и неизведанного еще мной города. Обещание самой себе проводить выходные активно приходит в действие. Там моя «пауза» станет еще более глубокой, не смотря на движение. Выбирайте свой метод для подобного эксперимента. Перезагрузка нужна не только для гаджетов. До встречи в машинах, поездах, самолетах.
anastasiyagrape 