GALA. Чептер 1

Новий ранок, новий день, сповнений нових відчуттів, сюрпризів і думок. Сьогодні у неї не було багато планів. Цей суботній ранок вона вирішила розпочати як завжди. Улюблена кав’ярня, подвійний капучино і якійсь дивний бутерброд з солонуватою сьомгою. Обмін посмішками з персоналу кав’ярні, теплі побажання гарного дня. Далі тренажерний зал, таке вже звичне для неї місце. Там вже знайомі обличчя, багатьом вона дала веселі прізвиська. Щось на зразок, «моряк Папай», «ходок», «ніженьки-сірнички» і ще багато таких. Цікаві люди зі своїми прикметами та звичками, так їй було простіше і веселіше тренуватись.

Хоча тренування, це щось схоже на медитацію, але трошки в інакшій сфері. Ти теж кудись занурюючись, виконуючи по декілька разів одні й ті самі рухи. Найбільш особливі відчуття на біговій доріжці. Занурення у аудіокнигу  чи просто улюблену музику, ти можеш уявити себе де завгодно, піднімаючи рівень схилу, ти наче збираєшся на величезний схил, десь в Карпатських горах. Можеш уявити для себе літо, такі насичені аромати, під тобою хрумтить гілля. Якщо ви ходили по чорницю в Карпатах, ви б її зрозуміли. Це незабутні враження. А можна уявити себе зовсім в іншому місці. Така болотиста місцевість, земля стає гнучкою, кожен крок стає не таким впевненим, як попередній. На вас зручне для такої місцевості взуття, гумові калоші і легені пронизує такий дивний, не досить приємний аромат застояної води. Якщо вам доводилось гуляти по болотам, десь в Росії, ви певне теж знаєте про що це. Ось так вона проводить ще півтори години свого життя і далі біжить по якихось абсолютно буденних справах.

І от, знову в таксі, вона на мить згадує про його присутність. Знову це відчуття. В неї є декілька хвилин для заглиблення і власний світ. Вона пірнає, при цьому для таксиста вона просто стомлена жінка, котра дивиться в вікно.

Декілька секунд і вона вже тут, але знову не сама. Як зійшлись їх світи, це мабуть ще довго буде для неї загадкою. Хто він насправді. Зараз це не важливо. Раніше їй було так комфортно. Щоби не було навкруги, важлива нарада, чи не приємна подорож плацкартним вагоном, чи може темна вулиця в якомусь не знайомому районі. Для неї все це може не існувати. Вона пірнає у власне підсвідоме, може там знайти будь яке рішення, заспокоєння, розраду. Це завжди було тільки її. І от тепер тут він. Цікаво, а чи зникає він, коли вона в звичному світі п’є каву чи читає книгу ввечері. Процес їй поки, що не відомий. Одне зрозуміло остаточно, спокої тут вже не буде і переховатись чи перенести це місце вона не може, вона взагалі не певна, що це якесь місце, існує воно десь фізично чи ні.

Вона вирішує трошки прогулятись, як робила це раніше. Зараз перед нею галявина, а за нею березовий гай. Трошки вже сідає сонце, легка прохолода покриває її шкіру мурахами, а душу охоплює тривога. Ось він, вона побачила як десь за деревами промайнув силует. «Агов. Чи є тут хтось? Ви мене чуєте?»- крикнула вона. Спочатку голосно, а далі все тихіше і майже пошепки промовила останнє слово. Він зачаївся, це точно. Бігти за ним вона поки, що не бачила сенсу. Їй ставало не тільки цікаво, але й лячно. Які в нього наміри? Чи за власним бажанням він тут? Питання, питання і жодної відповіді. Вона подумала, що на сьогодні досить і ще досить робити це в транспорті, бо хоча це лише декілька секунд, але все ж краще бути наодинці. Це спало їй на думку після того, як під час цього заглиблення вона вголос вигукнула. Раніше їй це було й не треба. А тепер, виникло питання, може це хтось чув. Оговтавшись, вона озирнулась, автомобіль повільно рухався по шосе. Таксист спокійно, зосереджено вів автомобіль, нічого дивного не відчувалось. Ніби все так, як і було.»Добре, якщо так, адже мені буде важко пояснювати, чому я вигукую в нікуди.»- подумала Гала.

Сьогодні ще купа справ, таких звичайних для вихідних. Наприклад, ввечері треба зустрітись з колишнім, для того, щоб передати йому документи, стосовно їх розлучення. Їй це не дуже б то і хотілось робити, ці зустрічі зараз для неї були ніби зайвими. Емоційно важкими, але надія, що це буде остання її дуже тішила. Він обрав для цього її улюблений ресторан, як ще один привід. Їй це тільки ще більше паскудило настрій. Ще на одне улюблене місце в цьому місті менше. А яку там подавали грушу в вині. Негідник, просто таки. Таке враженні й те відібрав.

Для тих, хто вперше знайомиться з нею, ось початок GALA

GALA

Подорожуючи власним світом вона не очікувала у ньому гостей, до того ж на її думку це було не можливо. Цей світ дуже схожий на реальний, але у ньому небо іншого кольору і повітря таке чисте, що здається обпалиш легені. Та втім це не завадило комусь увірватись в її світ. Він бродив і лише іноді видавав себе в полум’ї свічки або в слизьких і моторошних звуках вітру. Відбиваючись тремтінням її серця.

Чи здивував Галу такий гість? ясно,що відповідь ствердна. Навіть більше того — дуже. Зазвичай вона ходила цими стежками наодинці, віталась із думками-птицями, розпалювала вогнище біля каміна відчуттів, а коли наставав час його гасити, вона йшла до берега, набирала крижаної води і повільно заспокоювала його. Що ще їй лишалось, окрім як окутувати кригою багаття.

Зараз все інакше, час ніби повернув у інший бік. Він спливає дуже повільно, іноді здається, що подорож у власний світ триває декілька днів у реальному, але це не так. Вона знає, що насправді це всього лише декілька секунд. Цій техніці її вже давно навчили, але зараз не про уміння входити у власне підсвідоме. Зараз куди більше цікавить гість. Як він сюди проходить і як це взагалі можливо, це ж її думки, хіба хтось інший може в них потрапити. Прочитати?- Так, може, наука знає такі випадки. Але щоб гуляти серед чужих ментальних світів — це не можливо. Якби там не було, на це спромігся. Їй навіть здавалось, що вона його знає. Нещодавно в барі він наливав їй келих улюбленого грузинського вина і відмовив від вживання звичної для неї пляшки, того самого вина. Вона віддячила за піклування гарними чаєвими і з посмішкою покинула бар. Цей хлопець,здивував її.  Він був молодшим за неї років на десять,- хлопчисько.

У нього було чорне як смоль волосся, яскраво зелені очі, такі ніби у них відмивали пензлі від флуорисцентної фарби. Яскраві і прозорі, до того ж наповнені глибиною. То були очі у які хотілось пірнати, ще й при цьому бути закутаною в кандали. Втопитись у їх безодні ,відчуваючи смертельну насолоду.

Вона ще не раз згадуватиме ці очі, прогортаючи в пам’яті хвилини,проведені в блаженному спогляданні на них.

А зараз вона рушила стежками реального міста у реальному таксі. Звісно,що ніхто не ставить під сумнів реальність її власного світу, але цей з шумом автомагістралей, смогом та побутовим пилом все ж реальніший для більшості людей. Таксі швидкими рухами і різким гальмуванням, що явно характеризувало стиль керування автомобілем саме цього водія, несло її у потік машин, нервовий і сильний та не давало їй потрапити в невідоме, в тім таке звичне для неї місце. Вона споглядала на ліхтарі, перехожих та будівлі, майже не змінились за 20 років її тут проживання. Здавалось, що це місто хтось зупинив і далі не дав йому жодного шансу на розвиток.
Впродовж цього шляху до дому вона згадала старий фокус, чи вірніше сказати приьом, про котрий розповідав колись,  часів навчання в університеті друг. «Колись куди їдеш, хай то до дому чи до друзів,»- казав він, -«особливо якщо це одна й та сама дорога, якою ти їздиш по декілька разів на тиждень, сідай до різних вікон. С початку до правого, наступного разу до лівого. Так ти тренуватимеш свою увагу і світосприйняття». І раз вона це вже згадала, вирішила спробувати знов. Дивно, як вона не бачила раніше нової вивіски на магазині в якому колись працювала. Тепер там продавали якісь ведичні приправи. Вона відчула в тому певний символізм. Не дивно, що так довго він простояв пустим, ніхто не бажав орендувати то приміщення і от тепер корисні, важливі продукти, що дають людині лише позитивну поживну енергетику. Ця маленька, на перший погляд, не значна подія спричинила посмішку на роздумливому обличчі Гали. Ніби німфа, з застиглою посмішкою, вона під’їзжала до дому і на деякий час забула про свого гостя.

MARY

Мария

18 лет

Ее светлые волосы длиной немного ниже плеча всегда лежат шелковой тканью волосинка к волосинке. От сверстниц заметно отличается формами. Купается в мужском внимании. Редко смотрит сериалы. Иногда курит втайне от родителей. Носит платья и редко брюки. Практически вся одежда в ее гардеробе плотно прилегает к телу. В пупке сережка с голубым стразом. Глаза у девушки светло-голубого цвета. Она не любит макияж. Учится в университете на первом курсе и изучает химию. В комнате у нее есть множество плакатов, на которых изображена Скарлет Йохансон. Маша не любит сладкое, пьет кофе без сахара, любит рыбу. Несколько раз пробовала алкоголь, но все закончилось не очень весело. Обожает сюрпризы и милые подарки. Встречается три с половиной месяца с парнем, который на два года старше ее.

08/01/2014г.

Часто вам в голову лезут странные вопросы? Вопросы, которые казалось никому другому и на ум не придут! Надо быть не нормальным человеком, чтобы о таком думать.

К примеру, сидишь ты в вагоне метро, напротив тебя два парны и девушка. Ты смотришь на них, оцениваешь их материальное состояние, внешний вид, пытаешься угадать возраст, профессию и… вот, что странно!- представляешь, во сколько лет и каким образом они умрут. Спрашиваешь себя, угадала или нет? И ведь никак не спросишь, не узнаешь. Так просто развлечение помимо музыки когда едешь на учебу или возвращаешься домой с работы. Невинное хобби. Таких ситуаций не счесть. Их множество.

Дело в том, что даже перечислять их не вполне приятно. Чем больше я их вспоминаю, тем больше причисляю себя к сумасшедшим. Хотя, возможно, появись я на пороге психиатрической больницы, меня с радостью туда приняли бы. Так и вижу эту картину, как я монотонно хожу по коридорам, напевая мотив песни группы Ундервуд «Мария и снег» и периодически подергиваю локтем, и большим пальцем правой руки.

Но это все лирика, конечно. Сейчас мне надо выходить на Черниговской для того, чтобы зайти в гости к моим добрым знакомым. Милая семья полноватых мальчишек и стройной мамы — Ларисы. Одна из самых родных мне семей, хотя мы не родственники. А в наушниках поет “Fleur”, сегодня, наверное, место для легких депрессивных ноток. Легкая готика не будет лишней ярким солнечным зимним днем.
И вот пара перекрестков и я возле их подъезда, набираю код. Отключаю плеер, задорно отвечаю «Здравствуйте, это Мэри». Вприпрыжку поднимаюсь по ступенькам на 5 этаж, дверь уже открыта, влетаю в коридор, бросаю сумку, вешаю куртку и бегу всех обнимать. Я тут как будто дочь, которая живет в другом городе и лишь иногда (два раза в неделю) приезжает погостить или просто поужинать.
На кухне Лариса готовит изумительный кофе с ванилью и легкие булочки с клубникой, что может быть прекраснее. Вовка- младший сын тащи меня играть  с ним в Человека Паука. Удивительно, как долго это персонаж, вышедший из комиксов, удерживает лидирующие позиции в магазинах игрушек. Еще в моем детстве, а было это лет 10 назад, он был также популярен и с годами не утратил, совей популярности, благодаря сиквелам, которые ежегодно выходят на большом экране.