GALA. Чептер 1

Новий ранок, новий день, сповнений нових відчуттів, сюрпризів і думок. Сьогодні у неї не було багато планів. Цей суботній ранок вона вирішила розпочати як завжди. Улюблена кав’ярня, подвійний капучино і якійсь дивний бутерброд з солонуватою сьомгою. Обмін посмішками з персоналу кав’ярні, теплі побажання гарного дня. Далі тренажерний зал, таке вже звичне для неї місце. Там вже знайомі обличчя, багатьом вона дала веселі прізвиська. Щось на зразок, «моряк Папай», «ходок», «ніженьки-сірнички» і ще багато таких. Цікаві люди зі своїми прикметами та звичками, так їй було простіше і веселіше тренуватись.

Хоча тренування, це щось схоже на медитацію, але трошки в інакшій сфері. Ти теж кудись занурюючись, виконуючи по декілька разів одні й ті самі рухи. Найбільш особливі відчуття на біговій доріжці. Занурення у аудіокнигу  чи просто улюблену музику, ти можеш уявити себе де завгодно, піднімаючи рівень схилу, ти наче збираєшся на величезний схил, десь в Карпатських горах. Можеш уявити для себе літо, такі насичені аромати, під тобою хрумтить гілля. Якщо ви ходили по чорницю в Карпатах, ви б її зрозуміли. Це незабутні враження. А можна уявити себе зовсім в іншому місці. Така болотиста місцевість, земля стає гнучкою, кожен крок стає не таким впевненим, як попередній. На вас зручне для такої місцевості взуття, гумові калоші і легені пронизує такий дивний, не досить приємний аромат застояної води. Якщо вам доводилось гуляти по болотам, десь в Росії, ви певне теж знаєте про що це. Ось так вона проводить ще півтори години свого життя і далі біжить по якихось абсолютно буденних справах.

І от, знову в таксі, вона на мить згадує про його присутність. Знову це відчуття. В неї є декілька хвилин для заглиблення і власний світ. Вона пірнає, при цьому для таксиста вона просто стомлена жінка, котра дивиться в вікно.

Декілька секунд і вона вже тут, але знову не сама. Як зійшлись їх світи, це мабуть ще довго буде для неї загадкою. Хто він насправді. Зараз це не важливо. Раніше їй було так комфортно. Щоби не було навкруги, важлива нарада, чи не приємна подорож плацкартним вагоном, чи може темна вулиця в якомусь не знайомому районі. Для неї все це може не існувати. Вона пірнає у власне підсвідоме, може там знайти будь яке рішення, заспокоєння, розраду. Це завжди було тільки її. І от тепер тут він. Цікаво, а чи зникає він, коли вона в звичному світі п’є каву чи читає книгу ввечері. Процес їй поки, що не відомий. Одне зрозуміло остаточно, спокої тут вже не буде і переховатись чи перенести це місце вона не може, вона взагалі не певна, що це якесь місце, існує воно десь фізично чи ні.

Вона вирішує трошки прогулятись, як робила це раніше. Зараз перед нею галявина, а за нею березовий гай. Трошки вже сідає сонце, легка прохолода покриває її шкіру мурахами, а душу охоплює тривога. Ось він, вона побачила як десь за деревами промайнув силует. «Агов. Чи є тут хтось? Ви мене чуєте?»- крикнула вона. Спочатку голосно, а далі все тихіше і майже пошепки промовила останнє слово. Він зачаївся, це точно. Бігти за ним вона поки, що не бачила сенсу. Їй ставало не тільки цікаво, але й лячно. Які в нього наміри? Чи за власним бажанням він тут? Питання, питання і жодної відповіді. Вона подумала, що на сьогодні досить і ще досить робити це в транспорті, бо хоча це лише декілька секунд, але все ж краще бути наодинці. Це спало їй на думку після того, як під час цього заглиблення вона вголос вигукнула. Раніше їй це було й не треба. А тепер, виникло питання, може це хтось чув. Оговтавшись, вона озирнулась, автомобіль повільно рухався по шосе. Таксист спокійно, зосереджено вів автомобіль, нічого дивного не відчувалось. Ніби все так, як і було.»Добре, якщо так, адже мені буде важко пояснювати, чому я вигукую в нікуди.»- подумала Гала.

Сьогодні ще купа справ, таких звичайних для вихідних. Наприклад, ввечері треба зустрітись з колишнім, для того, щоб передати йому документи, стосовно їх розлучення. Їй це не дуже б то і хотілось робити, ці зустрічі зараз для неї були ніби зайвими. Емоційно важкими, але надія, що це буде остання її дуже тішила. Він обрав для цього її улюблений ресторан, як ще один привід. Їй це тільки ще більше паскудило настрій. Ще на одне улюблене місце в цьому місті менше. А яку там подавали грушу в вині. Негідник, просто таки. Таке враженні й те відібрав.

Для тих, хто вперше знайомиться з нею, ось початок GALA

Остановись и чувствуй

Нам редко выпадают моменты просто остановится. В какой то миг жизненного пути нажать «стоп». Остановится и ярче прочувствовать, чего тебе хочется именно сейчас. Какие эмоции в тебе возникают. У каждого для этого свой метод. Кто-то закрывается в своем доме и ночь напролёт слушает музыку, кто-то погружается в медитацию, кому-то для этого просто необходима палатка и горы. Все индивидуально. Время, способ, глубина осознания.

Все, что необходимо, это остаться наедине с собой. Начать ощущать все вокруг и внутри себя более ярко, на очень высоком уровне. В такие моменты запахи рождают воспоминания, места видятся по новому,  привычный утренний кофе вкуснее, холод на улице ощутим кожей острее. Ты как будто начинаешь чувствовать жизнь. Это лишь внешние проявления, их замечаешь сразу. Дальше больше. Ты начинаешь все яснее и отчетливее понимать собственные желания, чувствовать свое отношение к близким и просто знакомым людям иначе, оцениваешь куда ты движешься, — деградируешь или развиваешься в определенных сферах своей жизни.

Для меня это похоже на долгое погружение. Ты набираешь воздуха по больше и ныряешь в жизнь и внутрь самого себя. У тебя есть какое то время пронаблюдать все эти моменты. Потом, конечно, кислород заканчивается и жизнь потоком выталкивает тебя обратно. Но то, каким ты был до погружения и после -это чаще всего два человека на разных уровнях понимания жизни. Твое истинное «я» становится понятнее, ты видишь свои цели так отчетливо, как будто это замочные скважины. Все, что тебе нужно подобрать нужный способ (ключ) для того, чтобы открыть новые двери.

Постепенно ты приходишь в себя, все снова становиться на свои места. Если перед тобой до этого стоял выбор, то ты его делаешь спокойно, ты уже все обдумал и принял решение. Если ты до этого понимал, что твоя работа не дает нужного удовлетворения, то теперь ты готов все изменить. Возможно ты размышлял уехать ли тебе из города, в путешествие или навсегда и вот уже через два дня ты обнаруживаешь себя в туристическом агентстве с билетами в руках.

Для любого движения, нужна пауза. Взглянув на свою жизнь и череду событий, поступков в ней с позиции наблюдателя, ты можешь увидеть её в целом. Так, чтобы увидеть самый прекрасный пейзаж, туристу надо забраться как можно выше. На самый пик горного хребта, на смотровую площадку, высотное здание, памятник, крышу церкви. Все, что Вам там хочется делать это застыть и вдыхать полной грудью новый вид. Так он лучше запомниться, проникнет в ваше сознание и укорениться в нем.

Не знаю как Вам, а мне уже пора покупать билет на автобус до нового и неизведанного еще мной города. Обещание самой себе проводить выходные активно приходит в действие. Там моя «пауза» станет еще более глубокой, не смотря на движение. Выбирайте свой метод  для подобного эксперимента. Перезагрузка нужна не только для гаджетов. До встречи в машинах, поездах, самолетах.

 

Дизайн обложки для книги

Разработка фирменного стиля

Визитка для СПА-салона

Моєму Д. Оновлено

«ну ти й калич! Стільки була і в Петербурзі, і в Києві. Але так і не навчилась на ескалатор заходити.»

«а я почему верная? тоже мама и папа, тоже воспитание» — «Это да, но у тебя, что то свое еще есть, внутреннее».

«поменялась?» — «повзрослела». «Это, чтобы не говорить постарела» — «Я же джентльмен».

Кожна наша зустріч для мене щось отаке. Уривки, обійми та очі в очі. Тобі величезне дякую. Навіть не хочу перераховувати за що. Ти не гірше за мене знаєш.

Якщо брати моїх Богів, то ти завжди перший,- повелитель валькірій.
Той, що один і той що Один. Втім я ніколи не буду твоєю Фрігг.
Кожного разу стихією, буревієм проходиш по мені, світлошкірій.
Я Тобі дарувала багато, нехай буду поруч з Тобою, як оберіг.

Ти повертаєшся кожного разу різний, стомлений, сумний, енергійний.
Вчиш мене сприймати себе по новому, обіймаєш найтепліше з усіх братів.
Не знаю, що я для тебе, та ти для мене як доза, пронизливий, ін’єкційний.
Поруч з Тобою я ладна піти наперекір долі,  порушити більшість з догматів.

Дуже сильно за Тобою сумую, особливо коли ти не в доступі, за кордоном.
Стільки років немає блищої мені людині, ти про мене знаєш більше за всіх.
Залишайся моїм найсильнішим Богом, тим, що по венах тече героїном.
Я так і лишуся твоїм Янголом, охоронятиму здалеку. Твій примхливий неонацистський псих.

Муза спилась

Его и зовут то так же и лет ему столько же.
Тем лучше, не ошибусь машинально, не спутаю.
Только он  совсем рядом, на сутки ближе.
Это общение- метод, так я быстрее  тебя забываю.

Верить и так опрометчиво ждать, принимая слова за награду.
А потом бежать от вокзала, рыдая, всхлипывая, листву срывая.
Порвать футболку , на бегу, зацепившись ей об ограду.
Ждать автобус, слушать музыку, улыбаться, душу скрывая.

Сказала: «Спасибо за встречу». «Тебе спасибо, что приехала»
Забыли добавить, что в следующий раз не скоро свидимся.
Мы завтракали, помнишь,  я еще так много перебивала.
От волнения и от нелепости ситуации мы куда то всегда торопимся.

«Что то странное, я тебе опять совсем не прочувствовал, Закрываешься»
Думала — я ведь тебе не банк, в котором открыты двери по графику.
Господи, ты правда не понимаешь или посмеиваясь издеваешься.
Прикусывала губу, опускала ресницы, вслух боялась вступить в полемику.

Понимала, добром это дело не кончится, когда ты от руки отпрянул.
«Плакать будешь?»- «Нет»,  тогда уже наревелась, натосковалась.
Малыш, по имени Саша, вместо тебя мне в купе подмигнул,
Подарил кольцо, угостил конфетой, видно было по мне, что недопрощалась.

Как и этот стих, словно угас, затих. Видно муза спилась, удалилась.

Одним утром

Она для него, как успокоительное.
В разных дозах: гидозепама и валерьянки.
Он для нее, как банка зеленки.
Заживляет, с одежды не отстирать. Въедчивое.

Одним утром сменили позиции,
Теперь она капитан корабля.
Резким поворотом руля.
Она решает, каким курсом, в какие провинции.

Он, уже без права на управление.
Подчинится ее сильной воле «Поиграй!
Я смотрю, куда приведешь нас. Знай!
И будь благодарной мне за смирение»

С каждой новой волной, она разная.
Он даже не осознал еще многогранности.
Не заметил, как много сумел обрести.
Боевая, смешная, ласковая.

Она меняется, зубы сцепив, расправив плечи.
Заряжает пушки для обороны.
В её власти вести за собой легионы.
Подпускает противника, встретив его картечью.

Усталая, приведет его к намеченной цели,
Скроет боль, причененную им и простит.
Она все еще верит ему и как никогда манит.
Как по утрам белый хлопок постели.

Завершив испытание, отразив напасти,
Порознь или вместе, не так уж и важно.
Теперь в спокойствии, благости и бесстрашно
Оба готовы к простому, тихому счастью.