Подорожуючи власним світом вона не очікувала у ньому гостей, до того ж на її думку це було не можливо. Цей світ дуже схожий на реальний, але у ньому небо іншого кольору і повітря таке чисте, що здається обпалиш легені. Та втім це не завадило комусь увірватись в її світ. Він бродив і лише іноді видавав себе в полум’ї свічки або в слизьких і моторошних звуках вітру. Відбиваючись тремтінням її серця.
Чи здивував Галу такий гість? ясно,що відповідь ствердна. Навіть більше того — дуже. Зазвичай вона ходила цими стежками наодинці, віталась із думками-птицями, розпалювала вогнище біля каміна відчуттів, а коли наставав час його гасити, вона йшла до берега, набирала крижаної води і повільно заспокоювала його. Що ще їй лишалось, окрім як окутувати кригою багаття.
Зараз все інакше, час ніби повернув у інший бік. Він спливає дуже повільно, іноді здається, що подорож у власний світ триває декілька днів у реальному, але це не так. Вона знає, що насправді це всього лише декілька секунд. Цій техніці її вже давно навчили, але зараз не про уміння входити у власне підсвідоме. Зараз куди більше цікавить гість. Як він сюди проходить і як це взагалі можливо, це ж її думки, хіба хтось інший може в них потрапити. Прочитати?- Так, може, наука знає такі випадки. Але щоб гуляти серед чужих ментальних світів — це не можливо. Якби там не було, на це спромігся. Їй навіть здавалось, що вона його знає. Нещодавно в барі він наливав їй келих улюбленого грузинського вина і відмовив від вживання звичної для неї пляшки, того самого вина. Вона віддячила за піклування гарними чаєвими і з посмішкою покинула бар. Цей хлопець,здивував її. Він був молодшим за неї років на десять,- хлопчисько.
У нього було чорне як смоль волосся, яскраво зелені очі, такі ніби у них відмивали пензлі від флуорисцентної фарби. Яскраві і прозорі, до того ж наповнені глибиною. То були очі у які хотілось пірнати, ще й при цьому бути закутаною в кандали. Втопитись у їх безодні ,відчуваючи смертельну насолоду.
Вона ще не раз згадуватиме ці очі, прогортаючи в пам’яті хвилини,проведені в блаженному спогляданні на них.
А зараз вона рушила стежками реального міста у реальному таксі. Звісно,що ніхто не ставить під сумнів реальність її власного світу, але цей з шумом автомагістралей, смогом та побутовим пилом все ж реальніший для більшості людей. Таксі швидкими рухами і різким гальмуванням, що явно характеризувало стиль керування автомобілем саме цього водія, несло її у потік машин, нервовий і сильний та не давало їй потрапити в невідоме, в тім таке звичне для неї місце. Вона споглядала на ліхтарі, перехожих та будівлі, майже не змінились за 20 років її тут проживання. Здавалось, що це місто хтось зупинив і далі не дав йому жодного шансу на розвиток.
Впродовж цього шляху до дому вона згадала старий фокус, чи вірніше сказати приьом, про котрий розповідав колись, часів навчання в університеті друг. «Колись куди їдеш, хай то до дому чи до друзів,»- казав він, -«особливо якщо це одна й та сама дорога, якою ти їздиш по декілька разів на тиждень, сідай до різних вікон. С початку до правого, наступного разу до лівого. Так ти тренуватимеш свою увагу і світосприйняття». І раз вона це вже згадала, вирішила спробувати знов. Дивно, як вона не бачила раніше нової вивіски на магазині в якому колись працювала. Тепер там продавали якісь ведичні приправи. Вона відчула в тому певний символізм. Не дивно, що так довго він простояв пустим, ніхто не бажав орендувати то приміщення і от тепер корисні, важливі продукти, що дають людині лише позитивну поживну енергетику. Ця маленька, на перший погляд, не значна подія спричинила посмішку на роздумливому обличчі Гали. Ніби німфа, з застиглою посмішкою, вона під’їзжала до дому і на деякий час забула про свого гостя.
anastasiyagrape 